Grocholski Adolf Norbert Erazm (1797 – 1863), uczestnik powstania listopadowego, ziemianin, marszałek szlachty. Ur. 7 VI w Woronowicy (Bracławszczyzna) jako syn Jana Nepomucena starosty Trembowelskiego i Izabeli z Rytarowskich. Odbył kampanię 1831 r. w randze majora, jako adiutant gen. Samuela Różyckiego; z ramienia dowództwa tegoż korpusu delegowany był z Kunowa, wraz z kpt. Eustachym Januszkiewiczem i posłem Ledóchowskim, do ułożenia zawieszenia broni ze sztabem Ruedigera. Po powrocie oddał się gospodarce w kluczu czerwońskim koło Berdyczowa, gdzie posiadał słynne stado koni arabskich. Po śmierci ojca w 1849 roku odziedziczył klucz woronowicki. Był parokrotnie marszałkiem onstantynowskim i berdyczowskim. W czasie częstych wyjazdów za granicę wspierał finansowo emigrację; znacznie się również przyczynił do fundacji zakładu św. Kazimierza w Paryżu. Przed Powstaniem Styczniowym był korespondentem Hotelu Lambert. Raporty swoje podpisywał pseudonimem Norbert, a kwoty pieniężne, gromadzone ze składek na akcję polityczną, przesyłał do Paryża, pod pozorem rodzinnych rozrachunków, na ręce Marii z Grocholskich Witoldowej Czartoryskiej. Pierwszą żoną Grocholskiego była Otylia z Poniatowskich. Wykradł ją, rzekomo, dla swego brata Ignacgo, lecz gdy ten tymczasem poległ w pojedynku, sam ją poślubił. Rozwiódłszy się po dłuższym czasie, poślubił Wandę z Radziwiłłów. Zmarł bezpotomnie 3 I 1863 roku w Woronowicy. Dobra czerwońskie, z galerią obrazów i pamiątkami rodzinnymi (razem 16 tys. Dziesięcin) sprzedała wdowa przemysłowcowi Tereszczence. Woronowicki klucz odziedziczył młodszy brat, Ludgard.

„Polski słownik biograficzny” tom VIII, Zakład Narodowy im. Ossolińskich,
Wrocław – Kraków – Warszawa, 1959 – 1960
aut. Karol Rolle, s. 584

 

GROCHOLSKI Adolf Norbert Erazm (1797-1863) działacz polityczny i społeczny; pseudonim: Norbert. Urodził się 7. VI w Woronowicach, powiatu Racławskiego. Był wnukiem Franciszka → synem Jana Nepomucena (1767-14, ХІ.1849, Odessa), starosty trembowelskiego, prezesa Podolskiej Izby Sądu Cywilnego, marszałka szlachty pow. bracławskiego i Podolskiej guberni, dziedzica Woroniewickiego i Tereskiego na Wołyniu (po bracie Antonim) kluczy i Izabeli z Ritarowskich. Miał siostrę Henrykę, która była żoną Franciszka Harleńskiego, oraz braci: Ignacy, oficera wojska polskiego, wcześnie zmarłego, Ludgarda (1840 – po 1907) i Władysława (9.VIII.1841, Tereszki – po 1889). Dwoje ostatnich byli synami Jana Nepomucena z drugiego małżeństwa, z Michaliną z Zejdlerów.

Jan Nepomucen Grocholski, ojciec Adolfa. Artysta Y. Pitschmann *
Jan Nepomucen Grocholski, ojciec Adolfa. Artysta Y. Pitschmann *

G. spędził dzieciństwo i okres dorastania, prawdopodobnie w Woronowicy, – głównej posiadłości rodzinnej. Ojciec G. przewiózł do ego pałacu wiele cennych mebli i zbiorów z Tereszok; w Woronowyci ukończył budowę kościoła św. Michała Archanioła, zafundowanego dziadkiem G.
G. uczestniczył w powstaniu listopadowym w randze majora jako adiutant generała С. Rużnickiego. Po klęsce powstania został wysłany do Kurska. Kilka lat później udało mi się jednak wrócić do domu i ochronić majątek rodzinny przed skonfiskowaniem.

Ojciec jeszcze za życia przekazał mu Krasówka i Czechy machnowskiego (późniejszego berdyczowskiego) powiatu, a także Czerwoną powiatu żytomierskiego, które stanowiły Czerwoński klucz. Po śmierci ojca klucz woronowicki (Woronowice, Hanszczynę, Soroczyn, Komarów, Stepanówkę, Trościaniec, Lątanka, Szendery, Potusz, Szkyriwkę, Izabelówkę i część Kalniszówki) początkowo były współwłasnością wszystkich synów. Po podziale spadku między G., wdową, dożywotnią właścicielką majątku Tereszkiwskiego (Tereszky, Malinki i Monczynci z powiatu starokonstantynowskiego), a małoletnim Ludgardem i Władysławem z oddzielnym aktem (od 22.VII.1854) z ich opiekunem B. Czetwertyńskim G. otrzymał Woronowice, Hanszczynę, Soroczyn i Izabelówkę. Zajął się gospodarstwem, w Czerwonej miał stado koni arabskich.

Wielokrotnie był wybierany marszałkiem szlachty powiatu starostojanowskiego i berdyczewskiego. Często bywał za granicą, gdzie wspierał finansowo polskich emigrantów. W dużej mierze przyczynił się do fundowania Ośrodka św. Kazimierza w Paryżu. Przed powstaniem styczniowym był korespondentem Hotelu Lambert – centrum konserwatywnego obozowiska emigracji polskiej w Paryżu. Swoje raporty podpisywał pseudonimem Norbert a przekazy pieniężne na działania polityczne wysyłał do Paryża pod przykrywką rozliczeń rodzinnych → M. Czartoryskiej. Legitymował się z Ludgardem w 1841 r. w Podolskiej guberni (Władysław – 1859 р. Tamże).

Adolf Grocholski **
Adolf Grocholski **

Był dwukrotnie żonaty. Po rozwodzie ze swoją pierwszą żoną, Otylią, Poniatowską poślubił córkę księcia Mikołaja Radziwiłła (z Berdyczewskiej linii) i Wiktorii Emilii z Narbuttów Bandoju (1828 r., Paryż – VII. 1912, Lourdes), której 1858 r. sprzedał Krasowkę i Czechy. W obu małżeństwach dzieci nie miał. W testamencie, omijając braci, zapisał Woronowice, Hanszczynę, Soroczyn i Izabelówkę → T. Grocholskiemu. Prawdopodobną przyczyną był pozew wniesiony przeciwko niemu przez sąd powiatu bracławskiego Władysławem, który uznał warunki podziałowego aktu 1854 r. za niesprawiedliwe.

Zmarł G. 3.1.1863 w Czerwonej, pochowany 17.I w rodzinnej krypcie w Woronowyci. Posiadłość Czerwońską wdowa sprzedała Tereszczenkowi. Т. Grocholski zrzekł się (1864 r.) posiadłości Woronowickiej, a jej następnymi właścicielami zgodnie z prawem powinni być Ludgard i Władysław. Posiadłość, w tym czasie oszacowana na 300 tysięcy rubli, była obciążona długami, a odsetki wynosiły 291 367 rubli 60 kopiejek Ludgard także zrzekł się swoich udziałów, podczas gdy Władysław był właścicielem Trostiancia Latanetów, Komarowa, połowy posiadłości Tereskiego i domu ze sklepem chlebowym w Odessie, w 1867 r., Po po złożeniu aktu podziałowego z matką, która otrzymała Izabelowkę, odziedziczył Woronowicę, Hanszczynęi Soroczyn, ale już w 1869 roku sprzedał je M. Możajskiemu. W 1874 r. Sprzedał także Komariw Spółce Stepaniwskiej fabryki cukrowej. Był żonaty z Kazimierą Seroczyńską.

Ludgard, aktywny uczestnik powstania styczniowego, należał do tzw. „Organizacji Nemirowskiej” i był skarbnikiem powstańców z powiatu bracławskiego Po klęsce powstania, dzięki lokalnemu chłopu, kozakowi z dworu I. Mistoti, który nocą wślizgnął się do pałacu i ostrzegł go, że dom i park są otoczone rosyjskimi żołnierzami udało się zniszczyć kompromitujące dokumenty, unikając w ten sposób wygnania na Syberię i konfiskaty majątków (według podziałowego aktu w 1854 r. miał Szendery, Potusz, Szkyriwkę, Stepanówkę, część Kalniszówkęi połowę posiadłości Tereszkiwskiej). Jednak, jako podejrzany o udział w powstaniu był zmuszony je sprzedać przymusowo, w szczególności podolskie posiadłości (z wyjątkiem Szkyriwky?) około 1868 r. – М. Możajskiemu. Część ruchomości z woronowickiego pałacu, w tym cenne zbiory artystyczne i rodzinne archiwum, wywiózł do Tereszki. Później kilka razy kupował i sprzedawał różne posiadłości w Galicji i Rosji. Poślubił wdowę po Władysławie Grocholskim (z Kamienieckiej linii) Marię z Rogozińskich, z którą miał syna Ludgarda.

PSB (К. Rolle); *Aftanazy, t. 10, s. 407 (зобр. бать¬ка Ґ), 499-500, 506-508; Bobrowski, t. 1, s. 258, 283, 284; Boniecki, t. VII, s. 67; Uruski, t. IV, s. 379-380; — **htlp://grocholski.pl/galeria.php?strona=2_40; — Спи¬сок дворян Подол. губ., с. 165, 201; — ДАВО: ф. 470, oп. 1, спр. 220, арк. 140 зв.-142, спр. 421, спр. 1723; ф. 473, on. 1, спр. 69, арк. 23-24 зв., спр. 182, арк. 14-14, 17-17 зв., 115-115 зв., 133-133 зв., спр. 217, арк. 7-8, 221 -221 зв., спр. 221, 263,298,459,461,463,471; ф. 480, on. 1, спр. 68, арк. 363 366, спр. 69, арк. 161-162 зв., 745-745 зв.; ф. 507, on. 1, спр. 16, арк. 170 зв.–171 зв., спр. 20, арк. 64-69, 95-99, 520 зв.-522.

Biogram pochodzi z książki ZNANI POLACY W HISTORII WINNICZYZNY autorstwa pani Wiktorii Kolesnyk.

 


 

ҐРОХОЛЬСЬКИЙ (Grocholski) Адольф Норберт Еразм (1797-1863) – політичний і громадський діяч; псевд.: Norbert (Норберт). Народився 7. VI у Вороновиці Брацлавського пов. Був онуком → Францішека, сином Яна Непомуцена (1767-14.ХІ.1849′, Одеса), теребовельського старости, голови Подільської палати цивільного суду, маршалка шляхти Брацлавського пов. і Подільської губ., дідича Вороновицького й Терешківського на Волині (після брата Антоні) ключів, та Ізабелли з Ритаровських. Мав сестру Генрику, заміжню за Францішеком Харленським, та братів: Іґнаци, офіцера пол. війська, рано померлого, Людгарда (1840 – після 1907) і Владислава (9.VIII.1841’, Терешки – після 1889). Два останні були синами Яна Непомуцена від друго¬го шлюбу, з Міхаліною із Зейдлерів.

Ян Непомуцен Ґрохольський, батько Адольфа. Художник Ю. Пітсхманн
Ян Непомуцен Ґрохольський, батько Адольфа. Художник Ю. Пітсхманн

Ґ. провів дитинство та юність, імовірно, у Вороновиці – основній родинній садибі. Батько Ґ. перевіз у тамтешній палац з Терешок багато цінних меблів і колекцій; у Вороновиці закінчив будівництво костьолу св. Михайла Архангела, фундованого дідом Ґ.

Ґ. брав участь у Листопадовому повстанні у званні майора як ад’ютант ген. С. Ружицького. Після розгрому повстання був засланий до Кур¬ська. Через кілька років зумів, однак, повернути¬ся додому і зберегти родинні маєтності від кон¬фіскації.

Батько ще за життя передав йому Красівку й Чехи Махнівського (пізнішого Бердичівського) пов., а також Червону Житомирського пов., які складали Червонський ключ. Після смерті бать¬ка Вороновицький ключ (Вороновиця, Ганщина, Сорочин, Комарів, Степанівка, Тростянець, Лата¬нні, Шендерів, Потуш, Шкирівка, Ізабелівка й частина Кальнишівки) спершу був у спільному володінні всіх синів. Після поділу спадку між Ґ., удовою, пожитгєвою власницею Терешківського маєтку (Терешки, Малинки й Мончинці Старокостянтинівського пов.), і неповнолітніми Людґардом і Владиславом за роздільним актом (від 22.VII.1854`) з їхнім опікуном Б. Четвертинським Ґ. отримав Вороновицю, Ганщину, Со¬рочин та Ізабелівку. Заходився коло господарст¬ва, у Червоній мав табун арабських коней.

Неодноразово обирався маршалком шлях¬ти Старокостянтинівського та Бердичівського повітів. Часто бував за кордоном, де підтриму¬вав матеріально пол. емігрантів. У значній мірі спричинився до фундації Закладу св. Казимира в Парижі. Перед Січневим повстанням був кореспондентом Готелю Лямбер – центру консервативного табору пол. еміграції в Парижі. Свої рапорти підписував псевд. Norbert (Норберт), а грошові перекази на політичні акції пересилав до Парижа під виглядом родинних розрахунків → М. Чарториській. Легітимувався разом з Лю¬дґардом 1841 р. в Подільській губ. (Владислав – 1859 р. там же).

Адольф Ґрохольський**
Адольф Ґрохольський**

Був одружений двічі. Після розлучення з першою дружиною Отилією Понятовською од¬ружився з донькою кн. Міколая Радзівілла (з бер¬дичівської лінії) і Вікторії Емілії з Нарбутів Бан¬дою (1828, Париж -VII. 1912, Лурд), якій 1858 р. продав Красівку й Чехи. В обох шлюбах дітей не мав. У заповіті, обійшовши братів, записав Вороновицю, Ганщину, Сорочин та Ізабелівку → Т. Ґрохольському. Імовірною причиною був позов, поданий на нього в Брацлавський повіто¬вий суд Владиславом, який вважав умови розді¬льного акту 1854 р. несправедливими.

Помер Ґ. 3.1.1863’ в Червоній, похований 17.Іу в родинному склепі у Вороновиці. Червонськин маєток удова продала Терещенку. Т. Ґрохольськнй відмовився (1864) від Вороновицького маєтку, і, за законом, наступними його власниками мали бути Людґард і Владислав. Маєток, у той час оцінений у 300 тис. руб., був обтяжений боргами, що з процентами становили 291 367 руб. 60 коп. Людгард теж відмовився від своєї частки, а Владислав власник Тростянця, Латанців, Комарова, половини Терешківського маєтку й будинку з хлібним магазином в Одесі, 1867 р., після оформлення роздільного акту з маті-р’ю, яка отримала Ізабелівку, успадкував Воронови¬цю, Ганщину й Сорочин, однак уже 1869 р. продав їх М. Можайському. У 1874 р. продав також і Комарів Т-ву Степанівської цукроварні. Був одружений з Казімєрою Сєрачинською Людґард, активний учасник Січневого повстання, належав до т. зв. «немирівської організації» і був скар¬бником повстанців Брацлавського пов. Після поразки повстання завдяки місцевому селянину, двірському козаку І. Містоті, який прослизнув уночі до палацу та попередив його, що дім і парк оточені рос. війська¬ми, встиг знищити компрометуючі документи і таким чином уник заслання до Сибіру і конфіскації маєтків (за роздільним актом 1854 р. мав Шендерів, Потуш, Шкирівку, Степанівку, частину Кальнишівки й поло¬вину Терешківського маєтку). Однак як підозрюваний у причетності до повстання змушений був їх продати примусово, зокрема подільські маєтки (крім Шкирівки?) бл. 1868 р. – М. Можайському.

Частину рухомо¬сті з вороновицького палацу, у т. ч. цінні мистецькі колекції і родинний архів, вивіз до Терешок. Надалі кілька разів купував і продавав різні маєтки в Галичи¬ні та Росії. Був одружений з удовою по Владиславу Ґрохольському (з кам’янецької лінії) Марією з Рогозінських, з якою мав сина Людгарда.

PSB (К. Rolle); *Aftanazy, t. 10, s. 407 (зобр. бать¬ка Ґ), 499-500, 506-508; Bobrowski, t. 1, s. 258, 283, 284; Boniecki, t. VII, s. 67; Uruski, t. IV, s. 379-380; — **htlp://grocholski.pl/galeria.php?strona=2_40; — Спи¬сок дворян Подол. губ., с. 165, 201; — ДАВО: ф. 470, oп. 1, спр. 220, арк. 140 зв.-142, спр. 421, спр. 1723; ф. 473, on. 1, спр. 69, арк. 23-24 зв., спр. 182, арк. 14-14, 17-17 зв., 115-115 зв., 133-133 зв., спр. 217, арк. 7-8, 221 -221 зв., спр. 221, 263,298,459,461,463,471; ф. 480, on. 1, спр. 68, арк. 363 366, спр. 69, арк. 161-162 зв., 745-745 зв.; ф. 507, on. 1, спр. 16, арк. 170 зв.–171 зв., спр. 20, арк. 64-69, 95-99, 520 зв.-522.