ҐРОХОЛЬСЬКИЙ (Grocholski) Адольф Норберт Еразм (1797-1863) – політичний і громадський діяч; псевд.: Norbert (Норберт). Народився 7. VI у Вороновиці Брацлавського пов. Був онуком → Францішека, сином Яна Непомуцена (1767-14.ХІ.1849′, Одеса), теребовельського старости, голови Подільської палати цивільного суду, маршалка шляхти Брацлавського пов. і Подільської губ., дідича Вороновицького й Терешківського на Волині (після брата Антоні) ключів, та Ізабелли з Ритаровських. Мав сестру Генрику, заміжню за Францішеком Харленським, та братів: Іґнаци, офіцера пол. війська, рано померлого, Людгарда (1840 – після 1907) і Владислава (9.VIII.1841’, Терешки – після 1889). Два останні були синами Яна Непомуцена від друго¬го шлюбу, з Міхаліною із Зейдлерів.

Ян Непомуцен Ґрохольський, батько Адольфа. Художник Ю. Пітсхманн
Ян Непомуцен Ґрохольський, батько Адольфа. Художник Ю. Пітсхманн

Ґ. провів дитинство та юність, імовірно, у Вороновиці – основній родинній садибі. Батько Ґ. перевіз у тамтешній палац з Терешок багато цінних меблів і колекцій; у Вороновиці закінчив будівництво костьолу св. Михайла Архангела, фундованого дідом Ґ.

Ґ. брав участь у Листопадовому повстанні у званні майора як ад’ютант ген. С. Ружицького. Після розгрому повстання був засланий до Кур¬ська. Через кілька років зумів, однак, повернути¬ся додому і зберегти родинні маєтності від кон¬фіскації.

Батько ще за життя передав йому Красівку й Чехи Махнівського (пізнішого Бердичівського) пов., а також Червону Житомирського пов., які складали Червонський ключ. Після смерті бать¬ка Вороновицький ключ (Вороновиця, Ганщина, Сорочин, Комарів, Степанівка, Тростянець, Лата¬нні, Шендерів, Потуш, Шкирівка, Ізабелівка й частина Кальнишівки) спершу був у спільному володінні всіх синів. Після поділу спадку між Ґ., удовою, пожитгєвою власницею Терешківського маєтку (Терешки, Малинки й Мончинці Старокостянтинівського пов.), і неповнолітніми Людґардом і Владиславом за роздільним актом (від 22.VII.1854`) з їхнім опікуном Б. Четвертинським Ґ. отримав Вороновицю, Ганщину, Со¬рочин та Ізабелівку. Заходився коло господарст¬ва, у Червоній мав табун арабських коней.

Неодноразово обирався маршалком шлях¬ти Старокостянтинівського та Бердичівського повітів. Часто бував за кордоном, де підтриму¬вав матеріально пол. емігрантів. У значній мірі спричинився до фундації Закладу св. Казимира в Парижі. Перед Січневим повстанням був кореспондентом Готелю Лямбер – центру консервативного табору пол. еміграції в Парижі. Свої рапорти підписував псевд. Norbert (Норберт), а грошові перекази на політичні акції пересилав до Парижа під виглядом родинних розрахунків → М. Чарториській. Легітимувався разом з Лю¬дґардом 1841 р. в Подільській губ. (Владислав – 1859 р. там же).

Адольф Ґрохольський**
Адольф Ґрохольський**

Був одружений двічі. Після розлучення з першою дружиною Отилією Понятовською од¬ружився з донькою кн. Міколая Радзівілла (з бер¬дичівської лінії) і Вікторії Емілії з Нарбутів Бан¬дою (1828, Париж -VII. 1912, Лурд), якій 1858 р. продав Красівку й Чехи. В обох шлюбах дітей не мав. У заповіті, обійшовши братів, записав Вороновицю, Ганщину, Сорочин та Ізабелівку → Т. Ґрохольському. Імовірною причиною був позов, поданий на нього в Брацлавський повіто¬вий суд Владиславом, який вважав умови розді¬льного акту 1854 р. несправедливими.

Помер Ґ. 3.1.1863’ в Червоній, похований 17.Іу в родинному склепі у Вороновиці. Червонськин маєток удова продала Терещенку. Т. Ґрохольськнй відмовився (1864) від Вороновицького маєтку, і, за законом, наступними його власниками мали бути Людґард і Владислав. Маєток, у той час оцінений у 300 тис. руб., був обтяжений боргами, що з процентами становили 291 367 руб. 60 коп. Людгард теж відмовився від своєї частки, а Владислав власник Тростянця, Латанців, Комарова, половини Терешківського маєтку й будинку з хлібним магазином в Одесі, 1867 р., після оформлення роздільного акту з маті-р’ю, яка отримала Ізабелівку, успадкував Воронови¬цю, Ганщину й Сорочин, однак уже 1869 р. продав їх М. Можайському. У 1874 р. продав також і Комарів Т-ву Степанівської цукроварні. Був одружений з Казімєрою Сєрачинською Людґард, активний учасник Січневого повстання, належав до т. зв. «немирівської організації» і був скар¬бником повстанців Брацлавського пов. Після поразки повстання завдяки місцевому селянину, двірському козаку І. Містоті, який прослизнув уночі до палацу та попередив його, що дім і парк оточені рос. війська¬ми, встиг знищити компрометуючі документи і таким чином уник заслання до Сибіру і конфіскації маєтків (за роздільним актом 1854 р. мав Шендерів, Потуш, Шкирівку, Степанівку, частину Кальнишівки й поло¬вину Терешківського маєтку). Однак як підозрюваний у причетності до повстання змушений був їх продати примусово, зокрема подільські маєтки (крім Шкирівки?) бл. 1868 р. – М. Можайському.

Частину рухомо¬сті з вороновицького палацу, у т. ч. цінні мистецькі колекції і родинний архів, вивіз до Терешок. Надалі кілька разів купував і продавав різні маєтки в Галичи¬ні та Росії. Був одружений з удовою по Владиславу Ґрохольському (з кам’янецької лінії) Марією з Рогозінських, з якою мав сина Людгарда.

PSB (К. Rolle); *Aftanazy, t. 10, s. 407 (зобр. бать¬ка Ґ), 499-500, 506-508; Bobrowski, t. 1, s. 258, 283, 284; Boniecki, t. VII, s. 67; Uruski, t. IV, s. 379-380; — **htlp://grocholski.pl/galeria.php?strona=2_40; — Спи¬сок дворян Подол. губ., с. 165, 201; — ДАВО: ф. 470, oп. 1, спр. 220, арк. 140 зв.-142, спр. 421, спр. 1723; ф. 473, on. 1, спр. 69, арк. 23-24 зв., спр. 182, арк. 14-14, 17-17 зв., 115-115 зв., 133-133 зв., спр. 217, арк. 7-8, 221 -221 зв., спр. 221, 263,298,459,461,463,471; ф. 480, on. 1, спр. 68, арк. 363 366, спр. 69, арк. 161-162 зв., 745-745 зв.; ф. 507, on. 1, спр. 16, арк. 170 зв.–171 зв., спр. 20, арк. 64-69, 95-99, 520 зв.-522.