Палац у Грицові
“То ті, що на вигнання пішли, залишили там свої серця. Ті спогади, щоб не стертися зовсім, слід представити і увічнити.
Так і роблю, частину цих пам’яток описуючи”
Антоній Урбанський, „З ЧОРНОГО ШЛЯХУ І ТИХ РУБЕЖІВ – польські пам’ятки загублені на Поділлі, Волині, Україні”, видано автором, Варшава 1927
Великий шмат землі.
Від Збруча до порогів Дніпрових, від Диких Полей до Литовських країв.
Ті землі, на перший погляд сумні, окутували чарами.
Все, що було добре, приростало до них назавжди.
Це була наша матір.
Кров’ю польською окроплена, культурою польською живлена, працею польською збагачена.
Була для Корони щитом, стояла перед загарбниками, захищала від нападів.
Довго там Польща тривала і в праці не втомлялась.
Історію цієї землі пишу.
Хочу згадати двори, каплиці, бібліотеки, пам’ятки, пам’ятники битв, щоб сказати:
Цього всього вже немає.
Зникло втрачене назавжди.
Люди, що там жили, частково вбиті, частково спалені, а їхній попіл розкидали на чотири частини світу.
Ті, що вижили, пішли у вигнання, на вигнання, часто не маючи кутка, щоб заплакати.
Від своїх протоптаних порогів, від своїх могил, пішли в світ.
А двори? Від них залишилися тільки руїни, скелети, часто місця, де стояли, заорані, щоб власник не знав, де народився.
Інколи комин стирчить, як гнів Божий.
Люди, що пішли, бачили смерть рідного дому.
Там, де був сад, стоїть пустеля.
Ні шум птахів не лунає. Німота все скуває.
Скрізь панує гробова тиша.
У домах були пам’ятки.
Зникли книги, зібрані протягом кільканадцяти поколінь.
Зник мільйон книг.
Знищені білі ворони, рукописи, привілеї, пергаменти, надання, акти міські та земські, акти канцлерські, фасцикулі.
В нівеч перетворено сімейні архіви. Архіви Острозьких, Заславських, Сангушків, Тизенгаузів, Потоцьких, Оранських та стільки інших.
У нівеч пам’ятники битв за свободу і право.
Прапори, броня, зброя, спорядження.
На дріб убито мармури, скульптури, консолі з малахіту, з лазуриту, дзеркала, кришталі.
Спалено галереї картин, зґрабовано гобелени, арраси, вироби золоті та срібні. Місця з історичними спогадами перетворено на попіл.
Місця пам’ятні через Жулкєвського, Чернієцького, Ярему Вишневецького, Собеського. Пам’ятні через Барських конфедератів і Повстанців.
Знищено здобутки знань, які поширювали там академії, університети, монастирі, школи.
Зруйновано, опустошено, викорчовано все.
Камінь на камені не залишився, і трава не росте, де ступив руйнівник.
За Бога! Адже загинули люди найкращі.
Адже боротьба там наша і культура кількох століть зникли у нікчемність.
То ті, що на вигнання пішли, залишили там свої серця.
Ті спогади, щоб не стертися зовсім, слід представити і увічнити.
Так і роблю, частину цих пам’яток описуючи. Антоній Урбанський “З ЧОРНОГО ШЛЯХУ І ТИХ РУБЕЖІВ – польські пам’ятки загублені на Поділлі, Волині, Україні”, Видано Автором, Варшава 1927